Ванкомицин-Фармекс лиофилизат для раствора для инфузий 500 мг флакон, №1

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Ванкоміцин-Віста

(Vancomycin-Vista)

Склад

діюча речовина: ванкоміцин;

1 флакон містить ванкоміцину гідрохлориду у перерахуванні на ванкоміцин 500 мг або 1000 мг;

допоміжні речовини: натрію гідроксид/кислота хлористоводнева (можлива наявність у зв’язку з необхідністю корекції рН).

Лікарська форма

Ліофілізат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: білий або майже білий ліофілізований порошок.

Фармакотерапевтична група

Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики. Код АТХ J01X A01 (для внутрішньовенного застосування), код АТХ A07A A09 (для перорального застосування).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Ванкоміцин є трициклічним глікопептидним антибіотиком, який пригнічує синтез клітинної стінки у чутливих бактерій, зв’язуючись із високою спорідненістю з D-аланіл-D-аланіновим кінцем попередників клітинної стінки. Препарат має повільну бактерицидну дію на мікроорганізми, які діляться. Крім того, він порушує проникність клітинної мембрани бактерій і синтез РНК.

Фармакокінетичний / фармакодинамічний зв’язок

Ванкоміцин демонструє незалежну від концентрації активність із площею під кривою концентрації (AUC), поділеною на мінімальну інгібіторну концентрацію (МІК) цільового організму як основного прогностичного параметра ефективності. На основі досліджень in vitro, на тваринах і обмежених даних про людей було встановлено співвідношення AUC / МІК 400 як цільове значення ФК/ФД для досягнення клінічної ефективності ванкоміцину. Для досягнення цієї мети, коли МІК ≥ 1 мг/л, необхідне дозування у верхньому діапазоні та високі мінімальні концентрації в сироватці крові (15-20 мг/л).

Механізм резистентності

Набута резистентність до глікопептидів найчастіше зустрічається в ентерококів і ґрунтується на поєднанні різних комплексів генів van, які модифікують D-аланіл-D-аланінову мішень на D-аланіл-D-лактат або D-аланіл-D-серин, що погано зв’язують ванкоміцин. У деяких країнах зростає кількість випадків стійкості, особливо ентерококів, особливу тривожність викликають мультирезистентні штами Enterococcus faecium.

Гени Van рідко виявляють у Staphylococcus aureus, де зміни в структурі клітинної стінки призводять до «проміжної» чутливості, яка найчастіше є гетерогенною. Також повідомлялося про метицилінрезистентні штами стафілококів (MRSA) зі зниженою чутливістю до ванкоміцину. Знижена чутливість або стійкість до ванкоміцину у Staphylococcus недостатньо вивчена. Не існує перехресної резистентності між ванкоміцином та іншими класами антибіотиків. Перехресна резистентність з іншими глікопептидними антибіотиками, такими як тейкопланін, виникає. Вторинний розвиток резистентності під час терапії зустрічається рідко.

Синергізм

Комбінація ванкоміцину з аміноглікозидним антибіотиком має синергічний ефект щодо багатьох штамів Staphylococcus aureus, неентерококових D-стрептококів, ентерококів і стрептококів групи Viridans. Комбінація ванкоміцину з цефалоспорином має синергічний ефект проти деяких оксацилінрезистентних штамів Staphylococcus epidermidis, а комбінація ванкоміцину з рифампіцином має синергічний ефект проти Staphylococcus epidermidis і частково синергічний ефект проти деяких штамів Staphylococcus aureus. Оскільки ванкоміцин у комбінації з цефалоспорином також може мати антагоністичну дію проти деяких штамів Staphylococcus epidermidis, а в комбінації з рифампіцином проти деяких штамів Staphylococcus aureus. Необхідно взяти зразки для бактеріальних культур, щоб виділити та ідентифікувати збудники, а також визначити їхню чутливість до ванкоміцину.

Граничні точки тестування чутливості

Ванкоміцин активний відносно грампозитивних бактерій, таких як стафілококи, стрептококи, ентерококи, пневмококи, клостридії. Грамнегативні бактерії стійкі.

Поширеність набутої резистентності може відрізнятися географічно та з часом для окремих видів, тому бажано мати актуальну, місцеву інформацію про резистентність, особливо при лікуванні важких інфекцій. У разі необхідності слід отримати консультацію експерта, якщо місцева поширеність резистентності є такою, що користь ванкоміцину, принаймні для деяких типів інфекцій, викликає сумніви. Ця інформація лише надає приблизні вказівки щодо ймовірної чутливості мікроорганізмів до ванкоміцину.

Граничні значення мінімальної інгібуючої концентрації (МІК), встановлені Європейським комітетом з тестування чутливості до антимікробних засобів (EUCAST), є такими:

¹ S. aureus із значеннями МІК ванкоміцину 2 мг/л знаходяться на межі розподілу дикого типу і може спостерігатися погіршення клінічної відповіді.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Ванкоміцин вводити внутрішньовенно для лікування системних інфекцій.

У пацієнтів з нормальною функцією нирок внутрішньовенна інфузія багаторазових доз 1 г ванкоміцину (15 мг/кг) протягом 60 хвилин створює приблизні середні концентрації у плазмі крові 50-60 мг/л, 20-25 мг/л і 5-10 мг/л негайно, через 2 години та 11 годин після завершення інфузії відповідно. Рівні у плазмі крові, отримані після багаторазових доз, подібні до тих, що досягаються після одноразової дози.

Ванкоміцин зазвичай не всмоктується в кров після перорального прийому. Однак абсорбція може відбуватися після перорального застосування у пацієнтів із (псевдомембранозним) колітом. Це може призвести до накопичення ванкоміцину у пацієнтів із супутньою нирковою недостатністю.

Розподіл

Об’єм розподілу становить приблизно 60 л/1,73 м² поверхні тіла. При концентраціях ванкоміцину в сироватці крові від 10 мг/л до 100 мг/л зв’язування його з білками плазми крові становить приблизно 30-55%, визначене ультрафільтрацією.

Ванкоміцин легко дифундує через плаценту та розподіляється у пуповинній крові. У незапалених мозкових оболонках ванкоміцин лише незначною мірою проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Біотрансформація

Метаболізм ванкоміцину дуже невеликий. Після парентерального введення майже повністю виводиться у вигляді мікробіологічно активної речовини (приблизно 75-90% протягом 24 годин) шляхом клубочкової фільтрації через нирки.

Виведення

Період напіввиведення ванкоміцину становить 4-6 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок і 2,2-3 години у дітей. Плазмовий кліренс становить приблизно 0,058 л/кг/год, а нирковий кліренс — приблизно 0,048 л/кг/год. Протягом перших 24 годин приблизно 80% введеної дози ванкоміцину виводиться із сечею шляхом клубочкової фільтрації. Порушення функції нирок затримує виведення ванкоміцину. У пацієнтів з анефрією середній період напіввиведення становить 7,5 дня. Через ототоксичність ванкоміцину в таких випадках показаний ад’ювантний моніторинг концентрації у плазмі крові.

Виділення з жовчю незначне (менше 5% дози).

Хоча ванкоміцин не виводиться ефективно за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу, є повідомлення про збільшення кліренсу ванкоміцину при гемоперфузії та гемофільтрації.

Після перорального прийому лише частина введеної дози виявляється в сечі. Навпаки, високі концентрації ванкоміцину виявляються у фекаліях (> 3100 мг/кг при дозах 2 г/добу).

Лінійність / нелінійність

Концентрація ванкоміцину зазвичай зростає пропорційно зі збільшенням дози. Концентрації у плазмі крові під час прийому багаторазових доз подібні до концентрацій після прийому одноразової дози.

Характеристика в окремих групах пацієнтів

Порушення функції нирок

Ванкоміцин переважно виводиться шляхом клубочкової фільтрації. У пацієнтів із порушенням функції нирок кінцевий період напіввиведення подовжується, а загальний кліренс знижується.

Порушення функції печінки

Фармакокінетика ванкоміцину не змінюється у пацієнтів із порушенням функції печінки.

Вагітні жінки

Для досягнення терапевтичних концентрацій у сироватці крові у вагітних жінок можуть знадобитися значно збільшені дози (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Пацієнти із зайвою масою тіла

Розподіл ванкоміцину може бути змінений у пацієнтів із надмірною масою тіла внаслідок збільшення об’єму розподілу, ниркового кліренсу та можливих змін у зв’язуванні з білками плазми крові. У цих субпопуляціях концентрація ванкоміцину в сироватці крові була вищою, ніж очікувалося, у здорових дорослих чоловіків (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Педіатрична популяція

Ванкоміцин продемонстрував широку міжіндивідуальну варіабельність у недоношених і доношених новонароджених. У новонароджених після внутрішньовенного введення об’єм розподілу ванкоміцину коливається від 0,38 до 0,97 л/кг, подібно до значень у дорослих, тоді як кліренс коливається від 0,63 до 1,4 мл/кг/хв. Період напіввиведення коливається від 3,5 до 10 годин і є довшим, ніж у дорослих, що відображає звичайні нижчі значення кліренсу у новонароджених. У немовлят і дітей старшого віку об’єм розподілу коливається у межах 0,26-1,05 л/кг, а кліренс — 0,33-1,87 мл/кг/хв.

Клінічні характеристики

Показання

Внутрішньовенне введення

Ванкоміцин показаний у всіх вікових групах для лікування таких інфекцій:

• ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин;
• інфекції кісток і суглобів;
• негоспітальна пневмонія;
• госпітальна пневмонія, включаючи пневмонію, пов’язану зі штучною вентиляцією легень;
• інфекційний ендокардит.

Ванкоміцин також показаний у всіх вікових групах для періопераційної антибактеріальної профілактики у пацієнтів із високим ризиком розвитку бактеріального ендокардиту під час великих хірургічних втручань.

Пероральний прийом

Ванкоміцин показаний у всіх вікових групах для лікування інфекцій, спричинених Clostridium difficile.

Протягом лікування слід звернути увагу на офіційні вказівки щодо належного застосування антибактеріальних засобів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до ванкоміцину або до будь-якого іншого компонента препарату. Ванкоміцин не можна вводити внутрішньом’язово через ризик некрозу у місці введення.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Одночасне застосування ванкоміцину та анестетиків було пов’язане з еритемою, гістаміноподібними припливами та анафілактоїдними реакціями (див. розділ «Особливості застосування»).

Були повідомлення про те, що частота подій, пов’язаних з інфузією, збільшується при одночасному застосуванні анестетиків. Події, пов’язані з інфузією, можна звести до мінімуму шляхом введення ванкоміцину у вигляді 60-хвилинної інфузії перед введенням в анестезію. При введенні під час анестезії дози слід розводити до 5 мг/мл або менше та вводити повільно з ретельним моніторингом серцевої діяльності. Зміну положення пацієнта слід відкласти до завершення інфузії.

Одночасне або послідовне системне або місцеве застосування інших потенційно ототоксичних або нефротоксичних засобів, таких як амфотерицин B, аміноглікозиди, бацитрацин, поліміксин B, колістин, віоміцин, цисплатин, петльові діуретики, піперацилін / тазобактам і НПЗЗ, може підвищити токсичність ванкоміцину.

Пероральне застосування: слід розглянути можливість припинення прийому інгібіторів протонної помпи та засобів, які пригнічують моторику, під час використання проти Clostridium difficile.

Особливості застосування

Реакції гіперчутливості

Можливі серйозні та інколи летальні реакції гіперчутливості (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»). У разі виникнення реакцій гіперчутливості лікування ванкоміцином необхідно негайно припинити та вжити відповідних невідкладних заходів.

У пацієнтів, які отримують ванкоміцин протягом тривалого періоду часу або одночасно з іншими засобами, які можуть спричинити нейтропенію або агранулоцитоз, слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів крові. Усі пацієнти, які отримують ванкоміцин, повинні проходити періодичні гематологічні дослідження, аналіз сечі, стан функції печінки та нирок. Ванкоміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з алергічними реакціями на тейкопланін, оскільки можливий розвиток перехресної гіперчутливості, включаючи летальний анафілактичний шок.

Спектр антибактеріальної дії

Ванкоміцин має спектр антибактеріальної дії, обмежений грампозитивними мікроорганізмами. Він не підходить для використання у якості монотерапії деяких типів інфекцій, окрім випадків, коли збудника уже задокументовано та відомо, що він чутливий до ванкоміцину.

При застосуванні ванкоміцину слід враховувати бактеріальний спектр активності, профіль безпеки та придатність стандартної антибактеріальної терапії для лікування окремого пацієнта.

Ототоксичність

Ототоксичність, яка може бути тимчасовою або постійною (див. розділ «Побічні реакції»), була зареєстрована у пацієнтів з попередньою глухотою, які отримували надмірні внутрішньовенні дози або які отримували супутнє лікування іншою ототоксичною діючою речовиною, такою як аміноглікозид. Також слід уникати застосування ванкоміцину пацієнтам із попередньою втратою слуху. Досвід застосування інших антибіотиків показує, що глухота може прогресувати, незважаючи на припинення лікування. Щоб зменшити ризик ототоксичності, слід періодично визначати рівні ванкоміцину в крові та періодично перевіряти стан слуху.

Люди літнього віку особливо чутливі до пошкоджень слуху. Моніторинг вестибулярної та слухової функції у людей літнього віку слід проводити під час і після лікування. Слід уникати одночасного або послідовного застосування інших ототоксичних речовин.

Реакції, пов’язані з інфузією

Швидке болюсне введення (тобто протягом кількох хвилин) може бути пов’язане з підвищеною артеріальною гіпотензією (включаючи шок і рідко — зупинку серця), гістаміноподібними реакціями та макулопапульозним або еритематозним висипом («синдром червоної людини» або «синдром червоної шиї»). Ванкоміцин слід вводити повільно у розведеному розчині (2,5–5 мг/мл) зі швидкістю не більше 10 мг/хв протягом не менше 60 хвилин, щоб уникнути швидких реакцій, пов’язаних з інфузією. Припинення інфузії зазвичай призводить до швидкого припинення цих реакцій.

Частота реакцій, пов’язаних з інфузією (гіпотензія, припливи, еритема, кропив’янка та свербіж), зростає при одночасному застосуванні анестетиків (див. розділ «Особливості застосування»). Це можна зменшити шляхом введення ванкоміцину шляхом інфузії протягом принаймні 60 хвилин перед індукцією анестезії.

Тяжкі шкірні побічні реакції (SCARs)

Тяжкі шкірні побічні реакції (SCAR), включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (TEN), реакцію на ліки з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) і гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), які можуть бути небезпечними для життя або летальними, були зареєстровані у зв’язку із застосуванням ванкоміцину (див. розділ «Побічні реакції»). Більшість цих реакцій виникали протягом кількох днів і до 8 тижнів після початку лікування ванкоміцином.

Під час призначення ванкоміцину пацієнтів слід повідомити про ознаки та симптоми, та уважно стежити за шкірними реакціями. Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці реакції, ванкоміцин слід негайно відмінити та розглянути альтернативне лікування. Якщо під час застосування ванкоміцину у пацієнта розвинувся SCAR, лікування ванкоміцином не можна відновлювати в жодному разі.

Реакція у місці застосування

Біль і тромбофлебіт можуть виникати у багатьох пацієнтів, які отримують внутрішньовенний ванкоміцин, і іноді є важкими. Частоту та тяжкість тромбофлебіту можна мінімізувати шляхом повільного введення лікарського засобу у вигляді розведеного розчину (див. розділ «Особливості застосування») та регулярної зміни місця інфузії.

Ефективність і безпека ванкоміцину для інтратекального, інтралюмбального та інтравентрикулярного шляхів введення не встановлені.

Нефротоксичність

Слід з обережністю застосовувати ванкоміцин пацієнтам з нирковою недостатністю, включаючи анурію, оскільки ймовірність розвитку токсичних ефектів значно вища за наявності тривалих високих концентрацій у крові. Ризик токсичності підвищується при високих концентраціях у крові або тривалому лікуванні.

Регулярний моніторинг рівня ванкоміцину в крові показаний при терапії високими дозами та довготривалому застосуванні, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок або порушенням слуху, а також при одночасному застосуванні нефротоксичних або ототоксичних речовин відповідно (див. розділи «Спосіб застосування та дози» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Порушення зору

Ванкоміцин не дозволений для інтракамерального або інтравітреального застосування, включаючи профілактику ендофтальміту.

Геморагічний оклюзійний васкуліт сітківки, включаючи постійну втрату зору, спостерігався в окремих випадках після інтракамерального або інтравітреального застосування ванкоміцину під час або після операції з видалення катаракти.

Педіатричні пацієнти

Сучасні рекомендації щодо внутрішньовенного дозування для педіатричної популяції, зокрема для дітей віком до 12 років, можуть призвести до субтерапевтичного рівня ванкоміцину у значної кількості дітей. Однак безпека збільшення дози ванкоміцину не була належним чином оцінена, і дози, вищі за 60 мг/кг/добу, загалом не можуть бути рекомендовані. Ванкоміцин слід застосовувати з особливою обережністю недоношеним новонародженим і немовлятам через незрілість їх нирок і можливе підвищення концентрації ванкоміцину в сироватці крові. Тому у таких дітей слід ретельно контролювати концентрацію ванкоміцину в крові. Одночасне застосування ванкоміцину та анестетиків асоціювалося з еритемою та гістаміноподібними проявами у дітей. Подібним чином одночасне застосування з нефротоксичними засобами, такими як аміноглікозидні антибіотики, НПЗЗ (наприклад, ібупрофен для закриття відкритої артеріальної протоки) або амфотерицин В, пов’язане з підвищеним ризиком нефротоксичності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») і, отже, рекомендований більш частий моніторинг рівня ванкоміцину в сироватці крові та контроль функції нирок.

Застосування пацієнтам літнього віку

Природне зниження клубочкової фільтрації з віком може призвести до підвищення концентрації ванкоміцину в сироватці крові, якщо дозу не скорегувати (див. розділ «Особливості застосування»).

Взаємодія лікарських засобів з анестетиками

Ванкоміцин може посилити депресію міокарда, спричинену анестетиком. Під час анестезії дози слід добре розводити та вводити повільно з ретельним моніторингом серцевої діяльності. Слід відкласти зміну положення пацієнта до завершення інфузії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Псевдомембранозний ентероколіт

У разі тяжкої персистуючої діареї слід брати до уваги можливість виникнення псевдомембранозного ентероколіту, який може бути небезпечним для життя (див. розділ «Особливості застосування»). Не можна застосовувати протидіарейні лікарські засоби.

Суперінфекція

Тривале застосування ванкоміцину може призвести до надмірного росту нечутливих організмів. Необхідно ретельне спостереження за пацієнтом. Якщо під час терапії виникає суперінфекція, необхідно вжити відповідних заходів.

Пероральний прийом

Внутрішньовенне введення ванкоміцину неефективне для лікування інфекції Clostridium difficile. За цим показанням ванкоміцин слід застосовувати перорально.

Тестування на колонізацію або токсин Clostridium difficile не рекомендується проводити у дітей віком до 1 року через високий рівень безсимптомної колонізації, за винятком випадків, коли важка діарея присутня у немовлят із факторами ризику стазу, такими як хвороба Гіршпрунга, оперована анальна атрезія або інші серйозні порушення моторики. Завжди слід шукати альтернативну етіологію та підтверджувати ентероколіт, спричинений Clostridium difficile.

Можливість системної абсорбції

Всмоктування може бути посилене у пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику або з псевдомембранозним колітом, спричиненим Clostridium difficile. Ці пацієнти можуть мати ризик розвитку побічних реакцій, особливо якщо є супутня ниркова недостатність. Чим більше порушення функції нирок, тим більший ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаних із парентеральним введенням ванкоміцину. Слід проводити моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику.

Нефротоксичність

Під час лікування пацієнтів із порушенням функції нирок або пацієнтів, які отримують супутню терапію аміноглікозидами чи іншими нефротоксичними засобами, слід проводити послідовний моніторинг функції нирок.

Ототоксичність

Послідовні дослідження слухової функції можуть бути корисними для мінімізації ризику ототоксичності у пацієнтів з основною втратою слуху або тих, хто одержує супутню терапію ототоксичними лікарськими засобами, такими як аміноглікозиди.

Взаємодія ліків із засобами, що пригнічують моторику, та інгібіторами протонної помпи Слід уникати засобів, що пригнічують моторику кишечнику, і переглянути застосування інгібіторів протонної помпи.

Розвиток стійких до ліків бактерій

Застосування ванкоміцину перорально підвищує ймовірність популяції резистентних до ванкоміцину Enterococci у шлунково-кишковому тракті. Як наслідок, рекомендується обережне застосування перорального ванкоміцину.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Тератологічні дослідження проводили при дозі, що у 5 разів перевищувала людську дозу, на щурах, і в дозі, що в 3 рази перевищувала дозу для людини, на кроликах, і не виявили доказів шкоди плоду через ванкоміцин. У контрольованому клінічному дослідженні було оцінено потенційні ототоксичні та нефротоксичні ефекти ванкоміцину гідрохлориду на немовлят, при застосуванні вагітним жінкам з приводу серйозних стафілококових інфекцій, одночасно з внутрішньовенним вживанням наркотичних засобів. У пуповинній крові виявлено ванкоміцину гідрохлорид. Не було виявлено сенсоневральної втрати слуху або нефротоксичності, пов’язаної з ванкоміцином. В одного немовляти, мати якого отримувала ванкоміцин у ІІІ триместрі, спостерігалася кондуктивна втрата слуху, яка не була пов’язана з ванкоміцином. Оскільки ванкоміцин застосовували лише у ІІ та ІІІ триместрах, невідомо, чи спричиняє він шкоду плоду. Ванкоміцин слід призначати у період вагітності лише у разі крайньої необхідності, а його рівень у крові слід ретельно контролювати, щоб мінімізувати ризик токсичного впливу на плід. Повідомлялося, що вагітним пацієнткам можуть знадобитися значно більші дози ванкоміцину для досягнення терапевтичних концентрацій у сироватці крові.

Годування груддю

Ванкоміцин проникає у грудне молоко. Слід з обережністю призначати лікарський засіб жінкам, які годують груддю. Малоймовірно, що немовля, яке отримує грудне годування, може поглинати значну кількість ванкоміцину з грудним молоком.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

У період лікування препаратом може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги.

Спосіб застосування та дози

Дозування

За необхідності ванкоміцин слід застосовувати в комбінації з іншими антибактеріальними засобами.

Внутрішньовенне введення

Початкова доза повинна ґрунтуватися на загальній масі тіла. Подальше коригування дози має ґрунтуватися на концентраціях у сироватці крові для досягнення цільових терапевтичних концентрацій. При наступних дозах та інтервалі введення слід враховувати функцію нирок.

Пацієнти віком від 12 років

Рекомендована доза становить 15–20 мг/кг маси тіла кожні 8–12 годин (не перевищувати 2 г на дозу).

У важкохворих пацієнтів можна застосовувати навантажувальну дозу 25–30 мг/кг маси тіла, щоб сприяти швидкому досягненню цільової мінімальної концентрації ванкоміцину в сироватці крові.

Діти віком від 1 місяця до 12 років

Рекомендована доза становить від 10 до 15 мг/кг маси тіла кожні 6 годин (див. розділ «Особливості застосування»).

Доношені новонароджені (від народження до 27 днів післяпологового віку) та недоношені (від народження до передбачуваної дати пологів плюс 27 днів)

Для встановлення режиму дозування для новонароджених слід звернутися за порадою до лікаря, який має досвід лікування новонароджених. Один із можливих способів дозування ванкоміцину новонародженим проілюстровано в наступній таблиці (див. розділ «Особливості застосування»)

PMA: постменструальний вік [час, що минув від 1 дня останньої менструації до народження (гестаційний вік) плюс час, що минув після народження (післяпологовий вік)].

Периопераційна профілактика бактеріального ендокардиту в усіх вікових групах Рекомендованою дозою є початкова доза 15 мг/кг перед індукцією анестезії. Залежно від тривалості операції може знадобитися друга доза ванкоміцину.

Тривалість лікування

Рекомендована тривалість лікування наведена в таблиці нижче. У будь-якому випадку тривалість лікування має бути адаптована до типу та тяжкості інфекції та індивідуальної клінічної відповіді пацієнта.

*Продовжувати, поки не буде необхідності в подальшій обробці рани, стан пацієнта не покращиться, а пацієнт буде з гарячкою протягом 48-72 годин.

**Довші курси орального супресивного лікування слід розглянути при інфекціях протезованих суглобів.

***Тривалість і необхідність комбінованої терапії залежить від типу клапана та організму.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Нижчі підтримувальні дози можуть знадобитися через вікове зниження функції нирок.

Порушення функції нирок

У дорослих і дітей із порушенням функції нирок слід розглянути початкову дозу з подальшим визначенням мінімальних рівнів ванкоміцину в сироватці крові, а не плановий режим дозування, особливо у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок або тих, хто проходить замісну ниркову терапію (ЗНТ), беручи до уваги багато різних факторів, які можуть впливати на рівень ванкоміцину в них.

Пацієнтам із легкою або помірною нирковою недостатністю початкову дозу не слід зменшувати. Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю бажано подовжити інтервал введення, ніж призначати нижчі добові дози.

Слід належним чином розглянути можливість одночасного застосування лікарських засобів, які можуть знижувати кліренс ванкоміцину та/або посилювати його небажані ефекти (див. розділ «Особливості застосування»).

Ванкоміцин погано виводиться за допомогою гемодіалізу. Однак використання мембран з високою пропускною здатністю та безперервна замісна ниркова терапія підвищує кліренс ванкоміцину і, як правило, вимагає замісної дози (зазвичай після сеансу гемодіалізу у разі періодичного гемодіалізу).

Дорослі пацієнти

Коригування дози для дорослих пацієнтів може базуватися на оцінці швидкості клубочкової фільтрації (eGFR) за такою формулою:

Чоловіки:           Маса тіла (кг) х (140 — вік (роках))                         __                                                                                                                                                                                         72 х концентрація креатиніну в сироватці крові (мг/дл)                

Жінки: 0,85 х значення, одержане за наведеною вище формулою.

Звичайна початкова доза для дорослих пацієнтів становить від 15 до 20 мг/кг, яку можна вводити кожні 24 години пацієнтам із кліренсом креатиніну від 20 до 49 мл/хв. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 20 мл/хв) або пацієнтів, які отримують замісну ниркову терапію, відповідний час і кількість наступних доз значною мірою залежать від модальності ЗНТ і повинні ґрунтуватися на мінімальних рівнях ванкоміцину в сироватці крові та залишковій нирковій активності (див. розділ «Особливості застосування»). Залежно від клінічної ситуації можна розглянути питання про відмову від наступної дози до очікування результатів рівня ванкоміцину.

У важкохворих пацієнтів із нирковою недостатністю початкову навантажувальну дозу (25-30 мг/кг) не слід зменшувати.

Педіатричні пацієнти

Коригування дози для дітей віком від 1 року може ґрунтуватися на оцінці швидкості клубочкової фільтрації (eGFR) за переглянутою формулою Шварца:

eGFR (мл/хв/1,73 м² ) = (зріст см x 0,413) / сироватковий креатинін (мг/дл)

eGFR (мл/хв/1,73 м² ) = (зріст см x 36,2) / креатинін сироватки крові (мкмоль/л)

Для новонароджених і немовлят віком до 1 року слід отримати консультацію експерта, оскільки переглянута формула Шварца до них не застосовується.

Орієнтовні рекомендації щодо дозування для педіатричної популяції наведені в таблиці нижче, які відповідають тим самим принципам, що й для дорослих пацієнтів.

* Відповідний час і кількість наступних доз значною мірою залежать від методу ЗНТ і повинні ґрунтуватися на рівнях ванкоміцину в сироватці крові, отриманих перед дозуванням, і на залишковій функції нирок. Залежно від клінічної ситуації можна розглянути питання про відмову від наступної дози до очікування результатів рівня ванкоміцину.

Порушення функції печінки

Пацієнтам із печінковою недостатністю корекція дози не потрібна.

Вагітність

Для досягнення терапевтичних концентрацій у сироватці крові у вагітних жінок можуть знадобитися значно збільшені дози (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Пацієнти з ожирінням

Для пацієнтів з ожирінням початкову дозу слід підбирати індивідуально відповідно до загальної маси тіла, як і для пацієнтів без ожиріння.

Пероральний прийом

Пацієнти віком від 12 років

Лікування інфекції Clostridium difficile (CDI)

Рекомендована доза ванкоміцину становить 125 мг кожні 6 годин протягом 10 днів при першому епізоді нетяжкого CDI. Цю дозу можна збільшити до 500 мг кожні 6 годин протягом 10 днів у разі тяжкого або ускладненого захворювання. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.

У пацієнтів із множинними рецидивами можна розглянути можливість лікування поточного епізоду CDI ванкоміцином по 125 мг чотири рази на добу протягом 10 днів з наступним зниженням дози, тобто поступовим її зниженням до 125 мг на добу, або пульсовим режимом, тобто 125–500 мг/добу кожні 2–3 дні протягом принаймні 3 тижнів.

Новонароджені, немовлята та діти віком до 12 років

Рекомендована доза ванкоміцину становить 10 мг/кг перорально кожні 6 годин протягом 10 днів. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Тривалість лікування ванкоміцином може бути адаптована до клінічного перебігу окремих пацієнтів. По можливості слід припинити прийом антибактеріальних засобів, які, ймовірно, спричинили CDI. Необхідно забезпечити адекватне заміщення рідини та електролітів.

Моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові

Частота терапевтичного моніторингу лікарських засобів (TDM) повинна бути індивідуальною залежно від клінічної ситуації та відповіді на лікування, починаючи від щоденного взяття проби, яке може знадобитися у деяких гемодинамічно нестабільних пацієнтів, до принаймні одного разу на тиждень у стабільних пацієнтів, які демонструють відповідь на лікування. У пацієнтів з нормальною функцією нирок концентрацію ванкоміцину в сироватці крові слід контролювати на другий день лікування безпосередньо перед прийомом наступної дози. У пацієнтів, які перебувають на періодичному гемодіалізі, рівні ванкоміцину зазвичай слід визначати перед початком сеансу гемодіалізу.

Після перорального застосування слід проводити моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечнику (див. розділ «Особливості застосування»).

Терапевтичний мінімальний рівень ванкоміцину в крові зазвичай повинен становити 10-20 мг/л залежно від локалізації інфекції та чутливості збудника. Клінічні лабораторії зазвичай рекомендують мінімальні значення 15-20 мг/л, щоб краще охопити класифіковані чутливі збудники з МІК ≥ 1 мг/л (див. розділи «Особливості застосування» і «Фармакодинаміка»). Методи, засновані на моделі, можуть бути корисними для прогнозування індивідуальних потреб у дозі для досягнення адекватної AUC. Підхід на основі моделі можна використовувати як для розрахунку персоналізованої початкової дози, так і для коригування дози на основі результатів TDM (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Спосіб застосування

Внутрішньовенне введення

Ванкоміцин внутрішньовенно зазвичай слід вводити у вигляді періодичної інфузії, і рекомендації щодо дозування, наведені в цьому розділі для внутрішньовенного шляху, відповідають цьому типу введення.

Ванкоміцин слід вводити лише у вигляді повільної внутрішньовенної інфузії тривалістю щонайменше 1 годину або з максимальною швидкістю 10 мг/хв (залежно від того, що довше), який достатньо розведений (щонайменше 100 мл на 500 мг або щонайменше 200 мл на 1000 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти, яким необхідно обмежити споживання рідини, також можуть отримувати розчин 500 мг/50 мл або 1000 мг/100 мл, хоча ризик виникнення побічних ефектів, пов’язаних з інфузією, може підвищуватися при таких високих концентраціях.

Інформація про приготування розчину

Тільки для одноразового використання.

Необхідно утилізувати будь-які невикористані залишки препарату.

Перед використанням порошок необхідно розчинити, а отриманий концентрат розвести.

Приготування відновленого розчину

Під час використання необхідно додати 10 мл води для ін’єкцій до флакона. Флакони, відновлені таким чином, мають концентрацію 50 мг/мл. При розчиненні у воді утворює прозорий розчин.

НЕОБХІДНЕ ПОДАЛЬШЕ РОЗВЕДЕННЯ. Прочитати наступні інструкції:

Переривчаста інфузія є кращим методом введення. Відновлені розчини, що містять 500 мг ванкоміцину, необхідно розвести щонайменше у 100 мл хлориду натрію для внутрішньовенних інфузій або 5% розчині декстрози. Необхідну дозу слід вводити шляхом внутрішньовенної інфузії протягом принаймні 60 хвилин. При застосуванні протягом короткого періоду часу або у вищих концентраціях існує ймовірність індукції вираженої гіпотензії на додаток до тромбофлебіту. Швидке введення також може спричинити почервоніння та короткочасний висип на шиї та плечах.

Безперервна інфузія (слід застосовувати лише тоді, коли переривчаста інфузія неможлива). 2-4 чотири флакони (1-2 г) можна додати до достатньо великого об’єму розчину хлориду натрію для внутрішньовенних інфузій або 5% розчину декстрози, щоб бажану добову дозу можна було вводити повільно шляхом внутрішньовенної інфузії протягом 24 годин. Рекомендовані концентрації не більше 5 мг/мл. У деяких пацієнтів, які потребують обмеження рідини, можна використовувати концентрацію до 10 мг/мл.

Кожну дозу слід вводити зі швидкістю не більше 10 мг/хв.

Перед введенням відновлені та розведені розчини слід перевірити візуально на наявність твердих часточок та зміну кольору. Слід використовувати лише прозорий і безбарвний розчин, вільний від часточок.

Можна розглянути проведення безперервної інфузії ванкоміцину, наприклад, у пацієнтів із нестабільним кліренсом ванкоміцину.

Пероральний прийом

Можна використовувати вміст флаконів для перорального введення. Кожну дозу можна розчинити у 30 мл води та дати пацієнту випити або ввести через назогастральний зонд (див. розділ «Несумісність»). Для поліпшення смаку в розчин під час прийому можна додавати звичайні ароматичні сиропи.

Діти

Препарат можна застосовувати дітям одразу після народження.

Передозування

Симптоми.

Передозування характеризується посиленням вираженості побічних явищ. Рекомендується лікування, спрямоване на підтримання адекватної клубочкової фільтрації.

Лікування.

Ванкоміцин погано виводиться шляхом діалізу. Надлишок ванкоміцину видаляти шляхом гемофільтрації та гемодіалізу із застосуванням полісульфонових мембран.

Специфічний антидот невідомий.

Побічні реакції

Короткий опис профілю безпеки

Найпоширенішими побічними реакціями є флебіт, псевдоалергічні реакції та почервоніння верхньої частини тіла («синдром червоної шиї») у зв’язку із занадто швидкою внутрішньовенною інфузією ванкоміцину. Всмоктування ванкоміцину зі шлунково-кишкового тракту незначне. Однак при тяжкому запаленні слизової оболонки кишечнику, особливо у поєднанні з нирковою недостатністю, можуть виникати побічні реакції, що виникають при парентеральному введенні ванкоміцину. У зв’язку з лікуванням ванкоміцином повідомляли про тяжкі шкірні побічні реакції (SCAR), включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (TEN), медикаментозну реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) і гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP). (див. розділ «Особливості застосування»).

Табличний перелік побічних реакцій

У кожній групі частоти небажані ефекти представлені у порядку зменшення серйозності. Перелічені нижче побічні реакції визначені з використанням такої конвенції MedDRA та бази даних класів систем органів:

Дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000), невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).

Опис окремих побічних реакцій при застосуванні ванкоміцину

Оборотна нейтропенія зазвичай починається через тиждень або більше після початку внутрішньовенної терапії або після загальної дози понад 25 г.

Під час або незабаром після швидкої інфузії можуть виникнути анафілактичні / анафілактоїдні реакції, включаючи хрипи. Реакції зменшуються після припинення введення, як правило, від 20 хвилин до 2 годин. Ванкоміцин слід вводити повільно (див. розділи «Спосіб застосування та дози» і «Особливості застосування»). Після внутрішньом’язової ін’єкції може виникнути некроз. Шум у вухах, який, можливо, передує настанню глухоти, слід розглядати як показання до припинення лікування. Про ототоксичність в основному повідомляли у пацієнтів, які отримували високі дози, або у тих, хто одночасно отримував інші ототоксичні лікарські засоби, такі як аміноглікозиди, або у тих, у кого вже спостерігалося зниження функції нирок або слуху.

Педіатричні пацієнти

Профіль безпеки загалом є однаковим для дітей та дорослих пацієнтів. Нефротоксичність була описана у дітей, як правило, у зв’язку з застосуванням з іншими нефротоксичними агентами, такими як аміноглікозиди.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь / ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Розчин ванкоміцину має низький рН, що може спричинити хімічну або фізичну нестабільність, якщо його змішувати з іншими сполуками. Слід уникати змішування з лужними розчинами. Доведено, що суміші розчинів ванкоміцину та бета-лактамних антибіотиків фізично несумісні. Імовірність преципітації зростає з більш високими концентраціями ванкоміцину. Рекомендується адекватно промивати внутрішньовенні системи між введенням цих антибіотиків. Також рекомендується розводити розчини ванкоміцину до 5 мг/мл або менше. Хоча інтравітреальна ін’єкція не є схваленим шляхом введення ванкоміцину, повідомлялося про преципітацію після інтравітреальної ін’єкції ванкоміцину та цефтазидиму для лікування ендофтальміту з використанням різних шприців та голок. Осад розчинявся поступово, з повним очищенням склоподібної порожнини протягом двох місяців і з підвищенням гостроти зору.

Упаковка

По 500 мг у скляному флаконі місткістю 10 мл, по 1 флакону в картонній коробці.

По 1000 мг у скляному флаконі місткістю 20 мл, по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ВЕМ Ілач Сан. ве Тік. А.С.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Черкезкой Органайз Санай Бьолгезі, Караагач Махалесі, Фатіх Бульварі № 38 Капаклі / Текірдак / Туреччина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ВАНКОМІЦИН-ВОКАТЕ

(VANCOMYCIN-VOCATE^®)

Склад

діюча речовина: ванкоміцин;

1 флакон містить діючої речовини: ванкоміцину гідрохлориду 512,5 мг у перерахуванні на ванкоміцин 500 мг.

Лікарська форма

Ліофілізат для приготування розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок (ліофілізат) колір якого може бути від білого до світло-бежевого або до світло-рожевого.

Фармакотерапевтична група

Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.

Код АТХ J01X A01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Ванкоміцин є антибіотиком з групи глікопептидів. Механізм бактерицидної дії препарату зумовлений пригніченням синтезу клітинної стінки бактерій. Препарат є активним відносно грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (включаючи Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, у тому числі метицилінорезистентні штами), Streptocoсcus spp. (включаючи Streptocoсcus pneumoniae, Streptocoсcus pyogenes, Streptocoсcus agalactiae), Enterococcus faecalis, Listeria spp., Clostridium spp. (у тому числі Clostridioides difficile), Corynebacterium diphtheriae, Actinomyces spp., Bacllus spp., Lactobacillus spp. До ванкоміцину in vitro чутливі Listeria monocytogenes, Lactobacillus species, Actinomyces species, Clostridium species, Bacillus species. Ванкоміцин не активний in vitro відносно грамнегативних бактерій, грибів та мікобактерій.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після внутрішньовенного введення ванкоміцину концентрація у плазмі крові становить приблизно 63 мг/л одразу після інфузії, 23 мг/л — через 2 години та 8 мг/л — через 11 годин після закінчення введення.

Розподіл

Майже 55% введеного ванкоміцину зв’язується з білками плазми крові. Після внутрішньовенного введення інгібуюча концентрація ванкоміцину виявляється у плевральній, перитонеальній, перикардіальній, асцитичній, синовіальній рідинах, у сечі, у серцевому м’язі та серцевих клапанах. Ванкоміцин погано проникає через мозкові оболонки у нормі, але добре — при їх запаленні.

Виведення

Середній період напіввиведення ванкоміцину з плазми крові становить 4–6 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Приблизно 75% прийнятої дози виводиться із сечею шляхом гломерулярної фільтрації протягом перших 24 годин. Дуже незначна частина ванкоміцину виводиться з жовчю. У пацієнтів з порушеною функцією нирок виведення ванкоміцину уповільнюється. У хворих з анурією середній період напіввиведення становить 7,5 доби.

Клінічні характеристики

Показання

Лікування інфекцій, спричинених грампозитивними мікроорганізмами, які є чутливими до препарату, лікування пацієнтів з алергією до пеніцилінів і цефалоспоринів в анамнезі:

• сепсис;
• ендокардит;
• остеомієліт;
• інфекції центральної нервової системи;
• інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (пневмонія);
• інфекції шкіри та м’яких тканин;
• стафілококовий ентероколіт (для застосування внутрішньо);
• псевдомембранозний коліт (для застосування внутрішньо).

Запобігання ендокардиту у пацієнтів з підвищеною чутливістю до пеніцилінових антибіотиків, інфекцій після хірургічних процедур у порожнині рота і ЛОР — органів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до ванкоміцину.

Ванкоміцин не слід вводити внутрішньом’язово через ризик розвитку некрозу у місці введення.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Повідомлялося про підвищення частоти розвитку побічних реакцій, пов’язаних з iнфузiєю, на тлі одночасного застосування анестетикiв. Побічні реакції, пов’язані з iнфузiєю, можна мінімізувати шляхом введення ванкоміцину у вигляді 60-хвилинної інфузії перед введенням анестетикiв.

Сумісне та/або послідовне системне або місцеве застосування інших потенційно ототоксичних або нефротоксичних препаратів, таких як амфотерицин B, аміноглікозиди, бацитрацин, поліміксин B, колістин, віоміцин, цисплатин та петльові діуретики, може підвищувати токсичну дію ванкоміцину. У разі необхідності такого застосування їх слід приймати з обережністю та під відповідним наглядом.

Унаслідок синергічної дії з гентаміцином максимальну дозу ванкоміцину слід обмежити 500 мг через кожні 8 годин.

Одночасне призначення ванкоміцину та препаратів для анестезії підвищує ризик артеріальної гіпотензії, може спричинити еритему, гістаміноподібні припливи, анафілактоїдні реакції.

При введенні ванкоміцину під час або безпосередньо після хірургічної операції дія міорелаксантів, наприклад, сукцинілхоліну може зрости або подовжитися.

Не слід змішувати ванкоміцин із препаратами амінофілін або фторурацил, оскільки властивості ванкоміцину можуть значно зменшуватися з часом.

Комбінація ванкоміцину з аміноглікозидами діє синергічно in vitro на Staphylococcus aureus, стрептококи неентерококової групи D, ентерококи та Streptococcus species (різні види).

Лікарські засоби, які зменшують перистальтику кишечнику, протипоказані при псевдомембранозному коліті.

Холестирамін знижує ефективність ванкоміцину.

Існує ризик виникнення гострої ниркової недостатності при застосуванні ванкоміцину та супутньої терапіїї піперациліном/тазобактамом (див. розділ «Особливості застосування»).

Особливості застосування

Необхідно дотримуватись офіційних рекомендацій з відповідного застосування антибактеріальних лікарських засобів.

Ванкоміцин слід застосовувати тільки внутрішньовенно краплинно через небезпеку розвитку некрозу м’яких тканин при введені внутрішньом’язово. Для зниження ризику виникнення тромбофлебіту інфузія має бути повільною (2,5–5 мг/мл) та зміни місця при наступному введенні лікарського засобу. Швидке введення лікарського засобу у формі болюсної ін’єкції (протягом кількох хвилин) може супроводжуватися вираженим зниженням артеріального тиску, включаючи шок, і в рідкісних випадках — зупинкою серця, тому для зменшення ризику розвитку гіпотензивних реакцій слід контролювати артеріальний тиск пацієнта протягом введення лікарського засобу.

Швидке внутрішньовенне введення ванкоміцину гідрохлориду для ін’єкцій також може бути пов’язане з «інфузійною реакцією ванкоміцину», яка проявляється у вигляді свербежу та еритеми, що охоплює обличчя, шию і верхню частину тулуба.

Побічні реакції, пов’язані з інфузією, залежать як від концентрації, так і від швидкості введення ванкоміцину. Однак вони можуть виникати за будь-якої швидкості та будь-якої концентрації.

Ванкоміцин слід вводити у вигляді розведеного розчину протягом щонайменше 60 хвилин для уникнення побічних реакцій, пов’язаних з iнфузiєю. Припинення інфузії зазвичай призводить до швидкого зникнення цих реакцій (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції»).

Моніторинг функцій печінки слід проводити регулярно, оскільки захворювання печінки при застосуванні ванкоміцину можуть загострюватися у зв’язку з підвищенням рівня білірубіну, АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, і зрідка підвищення лактатдегідрогенази та гамма-глютамін трансферази.

Частота ускладнень, пов’язаних з інфузією (включаючи артеріальну гіпотензію, припливи, гіперемію, кропив’янку та свербіж), зростає при супутньому введенні анестетиків, тому анестезію рекомендовано розпочинати після завершення інфузії ванкоміцину.

У деяких пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику можлива значна системна абсорбція при внутрішньому прийомі ванкоміцину. Тому можливий ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаних із парентеральним застосуванням ванкоміцину. Ризик збільшується у пацієнтів з порушенням функції нирок. Слід відмітити, що загальний системний та нирковий кліренс ванкоміцину знижується у пацієнтів літнього віку.

Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з нирковою недостатністю, зокрема з анурією, оскільки при тривалій підтримці високих концентрацій лікарського засобу в крові можливий розвиток токсичних ефектів. Ризик токсичності збільшується при підтримці високих концентрацій ванкоміцину в крові або при тривалій терапії.

Регулярний моніторинг рівня ванкоміцину в крові і контроль функції нирок обов’язковий при терапії великими дозами і тривалому застосуванні, особливо у пацієнтів з нирковою дисфункцією та порушеннями слуху, а також при одночасному введенні нефротоксичних або ототоксичних лікарських засобів.

Дотепер є наявні дані про ймовірний зв'язок виникнення гострої ниркової недостатності внаслідок взаємодії між ванкоміцином та піперациліном/тазобактамом, тому рекомендовано бути обережним при застосуванні відповідних лікарських засобів.

Про випадки ототоксичності, яка може бути транзиторною або постійною, повідомлялося у пацієнтів з попередньою глухотою, які отримували надмірні внутрішньовенні дози препарату, або у тих, хто отримував супутнє лікування із застосуванням інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.

Ванкоміцин не слід застосовувати пацієнтам з порушенням слуху в анамнезі. У разі застосування препарату цим пацієнтам дозу слід коригувати, якщо можливо, на основі періодичного визначення концентрації препарату в крові. Початку глухоти може передувати шум у вухах.

Пацієнти літнього віку більш схильні до порушень слуху. Досвід застосування інших антибіотиків свідчить про те, що глухота може прогресувати, незважаючи на припинення лікування. Щоб зменшити ризик ототоксичності, слід періодично визначати рівні препарату в крові та проводити періодичні тестові дослідження слухової функції.

Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з алергічними реакціями на тейкопланін, оскільки описані випадки перехресних алергічних реакцій між ванкоміцином та тейкопланіном.

Застосування дітям: рекомендується контролювати концентрації ванкоміцину у сироватці крові недоношених новонароджених та дітей грудного віку.

Одночасне застосування ванкоміцину та анестетиків асоціювалося з еритемою, гістаміноподібними припливами у дітей.

Застосування пацієнтам літнього віку: природне зменшення гломерулярної фільтрації при збільшенні віку може призвести до підвищених концентрацій ванкоміцину в сироватці крові, якщо доза не скоригована (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Діарея, асоційована з Clostridioides difficile (CDAD)

При застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи ванкоміцин, повідомлялося про випадки діареї, асоційованої Clostridioides difficile. Ця діарея може варіюватися за ступенем тяжкості від легкої діареї до смертельного коліту. Лікування антибактеріальними засобами змінює нормальну флору товстої кишки, що призводить до розростання Clostridioides difficile.

Clostridioides difficile виробляє токсини A і B, які сприяють розвитку CDAD. Гіпертоксин, що виробляє штами Clostridioides difficile, викликає підвищену захворюваність і летальність, оскільки ці інфекції можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії і можуть потребувати колектомії. Можливість CDAD необхідно враховувати у всіх пацієнтів, у яких з’являється пронос після застосування антибіотиків. Оскільки CDAD, як повідомляється, може виникати протягом двох місяців після введення антибактеріальних засобів, слід ретельно вивчати історію хвороби пацієнта.

При підозрі або підтвердженні CDAD постійне застосування антибіотиків, не спрямоване проти Clostridioides difficile, можливо, доведеться припинити. Слід проводити належний контроль рівнів рідини та електролітів, додавання білка, лікування Clostridioides difficile за допомогою антибіотиків та хірургічну оцінку відповідно до клінічного характеру стану пацієнта.

Клінічно значущі концентрації в сироватці крові спостерігались у деяких пацієнтів, які хворіли на активний псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridioides difficile, після прийому багаторазових доз ванкоміцину перорально. Таким чином, цим пацієнтам може бути доцільним контроль рівнів препарату в сироватці крові.

Пацієнти з граничною функцією нирок та особи віком від 60 років мають проходити періодичний контроль функції слуху та рівнів ванкоміцину в крові. Усі пацієнти, які застосовують препарат, мають проходити періодичні гематологічні дослідження, здавати аналіз сечі та проводити дослідження ниркових функцій. Тривале застосування ванкоміцину може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів. Необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнта. Якщо на тлі терапії виникає суперінфекція, слід вжити необхідних заходів.

Рідко повідомлялось про псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridioides difficile, що розвився у пацієнтів, яким вводили ванкоміцин внутрішньовенно.

Повідомлялося, що пацієнти з опіками мають вищі показники загального кліренсу ванкоміцину, і тому потребують частішого застосування зі збільшенням дози. Під час застосування ванкоміцину таким пацієнтам рекомендується індивідуальне визначення дози та уважне спостереження.

Тяжкі шкірні побічні реакції. Про тяжкі шкірні побічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозну реакцію з еозинофілією і системними симптомами та гострий генералізований екзантематозний пустульоз, який може загрожувати життю або призвести до летального результату, повідомлялось у зв’язку з лікуванням ванкоміцином. Більшість цих реакцій виникали протягом кількох днів і тривали до восьми тижнів після початку лікування ванкоміцином. Під час призначення ванкоміцину пацієнтам слід повідомляти про ознаки і симптоми та ретельно контролювати шкірні реакції. Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці реакції, слід негайно відмінити ванкоміцин та розглянути альтернативне лікування. Якщо у пацієнта розвинулися тяжкі шкірні побічні реакції із застосуванням ванкоміцину, лікування ванкоміцином не повинно бути відновленим у будь-який час.

Очні розлади. Ванкоміцин не застосовують для внутрішньокамерного або інтравітреального введення, включаючи профілактику ендофтальміту. Геморагічний оклюзійний ретинальний васкуліт, включаючи постійну втрату зору, спостерігався після внутрішньокамерного або інтравітреального введення ванкоміцину під час або після операції з приводу катаракти.

Нефротоксичність. Ванкоміцин слід обережно застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю, включаючи анурію, оскільки існує можливість розвитку токсичних ефектів. Ризик токсичності збільшується при підвищеній концентрації ванкоміцину в крові або тривалій терапії. Регулярний моніторинг рівнів ванкоміцину в крові показаний при терапії високими дозами та при тривалому застосуванні, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок або з порушеннями слухового потенціалу, а також при одночасному застосуванні нефротоксичних або ототоксичних речовин відповідно (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Застосування у період вагітності або годування груддю

Немає даних щодо безпеки застосування ванкоміцину у період вагітності. Застосування ванкоміцину у I триместрі вагітності протипоказане. Призначення ванкоміцину у II і III триместрах можливе лише за життєвими показаннями, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода, при цьому необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у сироватці крові.

Ванкоміцин проникає у грудне молоко, тому при необхідності його застосування слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

У період лікування препаратом може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги.

Спосіб застосування та дози

Тільки для внутрішньовенної інфузії. Не для внутрішньом’язового введення.

Ванкоміцин застосовують для внутрішньовенного введення при лікуванні загрозливих для життя інфекцій. У жодному разі ванкоміцин не можна вводити у вигляді болюсної ін’єкції або внутрішньом’язово через болючість та можливий некроз у місці введення.

Реакції на введення препарату можуть залежати як від концентрації розчину, що вводиться, так і від швидкості його введення. Для лікування дорослих рекомендується, щоб концентрація при введенні не перевищувала 5 мг/мл та швидкість введення не перевищувала 10 мг/хв. Окремим пацієнтам, яким необхідно обмежувати кількість введеної рідини, можна вводити препарат з концентрацією до 10 мг/мл, але швидкість введення не має перевищувати 10 мг/хв. Висока концентрація збільшує ризик виникнення побічних реакцій на введення препарату.

Дорослі та діти віком від 12 років

Звичайна доза для внутрішньовенного введення становить 2 г на добу: по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хв.

Діти

Новонароджені віком до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 12 годин.

Новонароджені віком від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 8 годин.

Діти віком від 1 місяця до 12 років: доза становить 40 мг/кг на добу, розподілені на окремі дози (10 мг/кг), які вводяться кожні 6 годин.

Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дітей не має перевищувати 2,5–5 мг/мл. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хв.

Максимальна разова доза для дітей становить 15 мг/кг, максимальна добова доза — 60 мг/кг, яка не має перевищувати добову дозу для дорослих, що становить 2 г.

Пацієнти літнього віку: можлива потреба у зниженні дози внаслідок зумовленого віком зниження ниркової функції.

Пацієнти з надмірною масою тіла: можлива потреба у коригуванні стандартної добової дози.

Пацієнти з печінковою недостатністю: не потребують коригування добової дози.

Пацієнти з порушенням функції нирок: слід відкоригувати дозування відповідно до кліренсу креатиніну за нижченаведеною таблицею.

Коли відома концентрація креатиніну в сироватці крові, застосовувати таку формулу (з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта) для визначення кліренсу креатиніну. Розрахунковий кліренс креатиніну (мл/хв) лише визначають, а точний показник кліренсу креатиніну слід вимірювати.

Чоловіки: маса тіла (кг) × (140 - вік у роках) 72 × концентрацію креатиніну в сироватці крові (мг/дл)

Жінки: 0,85 х значення, одержане за наведеною вище формулою.

Початкова доза препарату має становити 15 мг/кг маси тіла навіть для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня.

При анурії початкова доза ванкоміцину 15 мг/кг маси тіла призначається до досягнення терапевтичної сироваткової концентрації. Підтримуюча доза становить 1,9 мг/кг/добу.

Для пацієнтів зі значною нирковою недостатністю рекомендується призначати підтримуючу дозу 250–1000 мг з перервою у кілька днів, а не щоденно.

Режим дозування при проведенні гемодіалізу.

Для пацієнтів, що перебувають на діалізі, доза насичення становить 1000 мг, підтримуюча доза — 1000 мг препарату кожні 7–10 днів. При застосуванні полісульфонових мембран для проведення гемодіалізу необхідне збільшення підтримуючої дози ванкоміцину.

Вміст креатиніну у сироватці крові має бути постійним показником функції нирок. Рекомендується аналізувати сироваткові концентрації ванкоміцину 2–3 рази на тиждень. Їх слід вимірювати на другий день терапії безпосередньо перед введенням наступної дози та через 1 годину після завершення інфузії. Терапевтична концентрація ванкоміцину має становити 30–40 мг/л (максимум — 50 мг/л) через 1 годину після завершення інфузії, мінімальна концентрація (перед наступним введенням) — 5–10 мг/л. У разі перевищення зазначених показників рекомендується перегляд дозування.

Тривалість терапії залежить від ступеня тяжкості інфекційного захворювання та від швидкості знищення збудника захворювання.

Приготування розчину

Розчинити вміст флакона по 500 мг у 10 мл стерильної води для ін’єкцій; концентрація отриманого розчину становить 50 мг/мл. Потрібне подальше розведення: до розчину, що містить 500 мг ванкоміцину, слід додати щонайменше 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду для ін’єкцій або 5% розчину глюкози для ін’єкцій відповідно.

Кінцева концентрація отриманого розчину ванкоміцину не має перевищувати 5 мг/мл.

Стабільність розчинів

Відновлений розчин (після розведення водою для ін’єкцій) стабільний 24 години при температурі 25 °С та 96 годин — при температурі 2–8 °С.

Після подальшого розведення 5% розчином глюкози для ін’єкцій або 0,9% розчином натрію хлориду для ін’єкцій отримані розчини можна зберігати у холодильнику при температурі 2–8 °С протягом 48 годин, при температурі 25 °С протягом 24 годин.

Введення внутрішньо

Ванкоміцин погано всмоктується після перорального застосування, тому його можна призначати цим способом тільки для лікування стафілококового ентероколіту та псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridioides difficile.

Розчин для застосування внутрішньо слід готувати додаванням до вмісту флакона ванкоміцину по 500 мг 30 мл води. Отриманий розчин можна застосовувати перорально або вводити через назальний зонд. Для поліпшення смаку до розчину можна додати солодкий сироп зі смаковими добавками.

Дорослі: звичайна добова доза становить 500–1000 мг, розподілених на 3–4 прийоми, протягом 7 –10 днів. Максимальна добова доза не має перевищувати 2 г.

Діти: звичайна добова доза становить 40 мг/кг маси тіла, розподілених на 3–4 прийоми, протягом 7–10 днів. Максимальна добова доза не має перевищувати 2 г.

Діти

Застосовувати дітям від народження.

Передозування

Передозування характеризується посиленням вираженості побічних ефектів.

Рекомендується лікування, спрямоване на підтримання адекватної клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться шляхом діалізу. Гемофільтрація та гемодіаліз із застосуванням полісульфонових мембран може збільшувати кліренс ванкоміцину та зменшувати його кількість у крові. Повідомлялося, що гемоперфузія з використанням амберлітової смоли XAD-4 мала обмежену користь. Специфічний антидот невідомий.

Побічні реакції

Побічні реакції класифіковано за органами і системами та частотою їх виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), поодинокі (≥ 1/10 000, < 1/1000), рідкісні (< 1/10 000), частота невідома (не можна оцінити за наявними даними).

Під час або одразу після швидкої інфузії ванкоміцину найпоширенішими побічними реакціями є флебіт, псевдоалергічні, анафілактичні, анафілактоїдні реакції, виражене зниження артеріального тиску, приплив до верхньої частини тіла (синдром червоної шиї), задишка, диспное, кропив’янка, свербіж, біль та спазми м’язів грудей та спини, хрипіння, розлади серцево-судинної системи (серцева недостатність, аж до зупинки серця). Швидке введення ванкоміцину може спричинити приплив крові до верхньої частини тіла. Ці реакції зазвичай зникають за 20 хвилин, але можуть спостерігатися протягом декількох годин. При повільному введенні препарату протягом 60 хв такі реакції практично не виникають. При неправильному введенні (не внутрішньовенному) у місці введення може виникнути біль, запалення, подразнення та некроз тканин.

З боку крові та лімфатичної системи: часто — транзиторна нейтропенія; поодинокі — нейтропенія (можлива зворотна нейтропенія, вона зазвичай починається через 1 тиждень або пізніше після введення терапії ванкоміцином або після отримання загальної дози 25 г або більше), агранулоцитоз, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія.

З боку імунної системи: поодинокі — анафілактоїдна реакція (реакція, пов’язана з інфузією), реакції гіперчутливості, анафілактоїдний шок (реакція, пов’язана з інфузією).

З боку органів слуху: часто — транзиторна або стійка втрата слуху; рідкісні — шум або дзвін у вухах, вертиго, слабкість, зниження гостроти слуху.

Ототоксичний вплив спостерігався найчастіше при застосуванні препарату у високих дозах або при одночасному введенні з іншими лікарськими засобами ототоксичної дії та при знижених функціях нирок чи ушкодженнях слуху.

З боку серцево-судинної системи: часто — артеріальна гіпотензія, тромбофлебіт; поодинокі — васкуліт; рідкісні — брадикардія, зупинка серця, кардіогенний шок, серцева недостатність (ці симптоми переважно пов’язані зі швидкою інфузією препарату).

З боку дихальної системи: часто — диспное, задишка.

З боку нервової системи: запаморочення, парестезія.

З боку травного тракту: часто — нудота (через неприємний присмак у роті); поодинокі –блювання, діарея; рідкісні — біль у животі, псевдомембранозний коліт.

З боку шкіри та підшкірної тканини: часто — екзантема та запалення слизових оболонок, свербіж, кропив’янка; дуже рідко — токсичний ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, лінійний IgA бульозний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, висипання з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром).

З боку нирок та сечовидільної системи: часто — ниркова недостатність, проявами якої є збільшення сироваткової концентрації креатиніну та сечовини; поодинокі — інтерстиціальний нефрит (особливо при одночасному застосуванні аміноглікозидів або з дисфункцією нирок в анамнезі), гостра ниркова недостатність. При припиненні лікування ванкоміцином азотемія зникала майже у всіх пацієнтів.

З боку кістково-м’язової системи: м’язові спазми (реакція, пов’язана з інфузією).

Загальні порушення та реакції у місці введення: часто — почервоніння верхньої частини тіла та обличчя, біль та спазми м’язів грудей та спини; поодинокі — медикаментозна гарячка, озноб, ріст нечутливих мікроорганізмів або грибів; рідкісні — тяжка сльозотеча, інколи тривалістю до 10 годин, зміни у місці ін’єкції, включаючи біль, запалення, подразнення, некроз тканин, біль та спазми м’язів грудей та спини, медикаментозні висипання з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), сльозотеча, запалення слизових оболонок, почервоніння верхньої частини тіла та обличчя.

Лабораторні показники: збільшений рівень креатиніну в сироватці крові, збільшений рівень сечовини сироватки, підвищення рівнів АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, гамма-глутаміл транспептидази, білірубіну, лейцин-амінопептидази.

Опис окремих побічних реакцій

Оборотна нейтропенія зазвичай виникає через 1 тиждень або пізніше після початку внутрішньовенної терапії ванкоміцином або після введення загальної дози понад 25 г. Під час або одразу після швидкого введення препарату можуть виникати анафілактичні/анафілактоїдні реакції (артеріальна гіпотензія, диспное, кропив’янка або свербіж). Вираженість цих реакцій зменшується при припиненні введення препарату, як правило, протягом від 20 хвилин до 2 годин. Інфузію ванкоміцину слід проводити повільно.

Можливі такі явища: почервоніння шкіри верхньої частини тіла (синдром червоної людини), біль і спазми м’язів грудей або спини. Після внутрішньом’язового введення може виникнути некроз.

Дзвін у вухах, який, можливо, виникає перед настанням глухоти, слід розглядати як показання до припинення терапії.

Ототоксичний вплив спостерігався найчастіше при застосуванні препарату у високих дозах або при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами ототоксичної дії (такими як аміноглікозиди), або при зниженій функції нирок чи зниженні слуху в анамнезі.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Діти

Профіль безпеки загалом є подібним у дітей і дорослих пацієнтів. Нефротоксичність у дітей зазвичай була описана у зв’язку із застосуванням інших нефротоксичних засобів, таких як аміноглікозиди.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С в захищеному від світла місці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Розчин ванкоміцину, приготовлений у стерильній воді для ін’єкцій з подальшим розведенням 0,9% розчином натрію хлориду або 5% розчином глюкози, має низьке значення рН, що може зумовлювати фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими компонентами. Розчини ванкоміцину не слід змішувати з іншими розчинами, за винятком тих, сумісність з якими доведена.

Не рекомендується одночасне застосування і змішування розчинів ванкоміцину з хлорамфеніколом, кортикостероїдами, метициліном, гепарином, амінофіліном, цефалоспориновими антибіотиками та фенобарбіталом.

Упаковка

По 1 або по 10 флаконів з ліофілізатом по 500 мг у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

АНФАРМ ХЕЛЛАС C.A., Греція / ANFARM HELLAS S.A., Greecе.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Схіматарі Беотія, 32009, 61-й км Національної Дороги Афіни-Ламія, Греція / Schimatari Viotias, 32009, 61st km Nat. Rd. Athens-Lamia, Greece.

Заявник

Фармацевтична компанія «ВОКАТЕ C.A.», Греція / Pharmaceutical company «VOCATE S.A», Greece.

Місцезнаходження заявника

16674 Гліфада, вул. Гунарі,150 м. Афіни, Греція / 16674 Glifada, Gounari str., 150 Athens, Greece.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ВАНКОМІЦИН-ФАРМЕКС

(VANCOMYCIN-PHARMEX)

Склад

діюча речовина: vancomycin;

1 флакон містить ванкоміцину гідрохлориду у перерахуванні на ванкоміцин 500 мг або 1000 мг;

допоміжні речовини: натрію гідроксид/кислота хлористоводнева розведена (можлива присутність у зв’язку з необхідністю корекції рН).

Лікарська форма

Ліофілізат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізована пориста маса або порошок від майже білого до світло-коричневого кольору у флаконах. Допускається розовуватий відтінок.

Фармакотерапевтична група

Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.

Код АТХ J01X A01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Ванкоміцин — це трициклічний глікопептидний антибіотик, отриманий з Amycolatopsis orientalis, ефективний проти багатьох грампозитивних мікроорганізмів. Бактерицидна дія ванкоміцину полягає у пригніченні синтезу бактеріальної стінки за рахунок гальмування полімеризації глікопептидів та селективного інгібування синтезу РНК-бактерій. Перехресної резистентності між ванкоміцином та іншими антибіотиками не виникає.

Ванкоміцин особливо ефективний відносно: стафілококів, включаючи Staphylococcus aureus та S. еpidermidis (включаючи метицилінрезистентні штами); стрептококів, включаючи Streptococcus pyogenes, S. agalactiae, Enterococcus faecalis (головним чином Streptococcus faecalis), S. bovis, груп гемолітичних стрептококів, Streptococcus pneumoniae (включаючи пеніцилінрезистентні штами); Clostridium difficile (у тому числі токсикогенних штамів — збудників псевдомембранозного ентероколіту); дифтероїдів.

До ванкоміцину in vitro чутливі Listeria monocytogenes, Lactobacillus species, Actinomyces species, Clostridium species та Bacillus species. Він неактивний in vitro відносно грамнегативних бактерій, грибів та мікобактерій.

Фармакокінетика.

Після внутрішньовенного введення 1 г ванкоміцину концентрація у плазмі крові через 2 години становить 23 мг/л та 8 мг/л — через 11 годин після завершення введення. Майже 55% введеного ванкоміцину зв’язується з білками плазми крові. Після внутрішньовенного введення інгібуюча для мікроорганізмів концентрація препарату виявляється в плевральній, перикардіальній, асцитичній та синовіальній рідинах, у сечі, рідині перитонеального діалізу, у тканинах передсердя. Незважаючи на погане проникнення через м’яку мозкову оболонку за нормальних умов, при наявності запалення ванкоміцин добре проникає у спинномозкову рідину. Метаболізм цього препарату незначний. Період напіввиведення препарату становить у середньому 4–6 годин. У перші 24 години близько 75% введеної дози ванкоміцину виводиться з сечею шляхом клубочкової фільтрації. У пацієнтів з порушеною функцією нирок виведення ванкоміцину уповільнюється. Так, у пацієнтів з видаленою ниркою період напіввиведення становить 7,5 дня.

Клінічні характеристики

Показання

Лікування інфекцій, спричинених грампозитивними мікроорганізмами, які є чутливими до препарату, у тому числі у пацієнтів з алергією до пеніцилінів і цефалоспоринів в анамнезі:

• ендокардит;
• сепсис;
• остеомієліт;
• інфекції центральної нервової системи;
• інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (пневмонія);
• інфекції шкіри та м’яких тканин;
• псевдомембранозний коліт (для застосування внутрішньо).

Запобігання ендокардиту у пацієнтів з підвищеною чутливістю до пеніцилінових антибіотиків. Запобігання інфекціям після хірургічних процедур у порожнині рота і ЛОР-органів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до ванкоміцину або до будь-якого іншого компонента препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

При одночасному або послідовному введенні ванкоміцину з іншими препаратами нейротоксичної та/або нефротоксичної дії, зокрема гентаміцином, етакриновою кислотою, амфотерицином В, стрептоміцином, неоміцином, канаміцином, амікацином, тобраміцином, віоміцином, бацитрацином, поліміксином В, колістином та цисплатином, можливе підсилення нефротоксичного та/або ототоксичного впливу ванкоміцину.

Існує ризик виникнення гострої ниркової недостатності при застосуванні ванкоміцину та супутньої терапіїї піперациліном/тазобактамом (див. розділ «Особливості застосування»).

Через синегічну дію з гентаміцином максимальну дозу ванкоміцину слід обмежити 500 мг через кожні 8 годин.

Одночасне призначення ванкоміцину та препаратів для анестезії підвищує ризик гіпотензії, може спричинити еритему, гістаміноподібні припливи, анафілактоїдні реакції.

При введенні ванкоміцину під час або безпосередньо після хірургічної операції дія міорелаксантів, наприклад сукцинілхоліну, може зрости або подовжитися.

Не слід змішувати ванкоміцин із препаратами амінофілін або фторурацил, оскільки властивості ванкоміцину можуть значно послаблюватися з часом.

Комбінація ванкоміцину з аміноглікозидами діє синергічно in vitro на Staphylococcus aureus, стрептококи неентерококової групи D, ентерококи та Streptococcus species (різні види).

Лікарські засоби, які зменшують перистальтику кишечнику, протипоказані при псевдомембранозному коліті.

Холестирамін знижує ефективність ванкоміцину.

Особливості застосування

Швидке введення препарату у формі болюсної ін’єкції (протягом кількох хвилин) може спричинити значну артеріальну гіпотензію, включаючи шок, зрідка із зупинкою серця, тому для зменшення ризику розвитку гіпотензивних реакцій слід контролювати артеріальний тиск пацієнта під час введення лікарського засобу.

Ванкоміцин слід застосовувати тільки внутрішньовенно через небезпеку розвитку некрозу м’яких тканин.

Для запобігання розвитку побічних реакцій розчин ванкоміцину слід вводити протягом щонайменше 60 хвилин. Ризик виникнення тромбофлебіту може бути зменшений за рахунок повільного введення розведеного розчину (2,5–5 мг/мл) та зміни місця введення препарату.

Слід відзначити, що побічні реакції, пов’язані зі швидкістю введення препарату, можуть проявитися при будь-якій концентрації та швидкості введення препарату і зникнути після завершення введення препарату.

Слід з обережністю застосовувати пацієнтам літнього віку, хворим з порушеним слухом або під час супутнього застосування інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.

При тривалому лікуванні ванкоміцином слід періодично контролювати показники крові, сечі, функцію нирок.

Моніторинг функцій печінки слід проводити постійно, оскільки захворювання печінки при прийомі ванкоміцину можуть загострюватися у зв’язку з підвищенням рівня білірубіну, АСТ, АЛТ, лужної фосфатази і, зрідка, підвищення лактатдегідрогенази та гамма-глютамінтрансферази.

Частота ускладнень, пов’язаних з інфузією (включаючи артеріальну гіпотензію, припливи, гіперемію, кропив’янку та свербіж), зростає при супутньому введенні анестетиків, тому анестезію рекомендовано розпочинати після завершення інфузії ванкоміцину.

Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати хворим з алергічними реакціями на тейкопланін, оскільки описані випадки перехресних алергічних реакцій.

У деяких пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику можлива значна системна абсорбція при внутрішньому прийомі ванкоміцину. Тому існує ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаних із парентеральним застосуванням ванкоміцину.

З особливою обережністю слід застосовувати ванкоміцин недоношеним дітям через незрілість ниркової системи, наслідком чого може бути зростання сироваткової концентрації ванкоміцину.

Рекомендується контролювати рівень концентрації ванкоміцину у сироватці крові недоношених новонароджених та дітей грудного віку.

При лікуванні ванкоміцином існує ризик розвитку ототоксичного ефекту, тому препарат слід з обережністю застосовувати хворим з порушеним слухом або під час супутнього застосування інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.

Тривале застосування ванкоміцину може призвести до розвитку резистентних мікроорганізмів та грибів. Ретельне спостереження за пацієнтом має велике значення. Якщо під час терапії має місце суперінфекція (вторинне інфікування на фоні інфекційного захворювання, що триває), слід вжити відповідних заходів.

Є повідомлення про випадки псевдомембранозних колітів, спричинених Clostridium difficile, серед пацієнтів, які застосовували ванкоміцин внутрішньовенно.

Повідомлялося, що пацієнти з опіками мають вищі показники загального кліренсу ванкоміцину, а тому потребують частішого застосування зі збільшенням дози. Під час застосування ванкоміцину таким хворим рекомендується індивідуальне визначення дози та уважне спостереження за станом.

Важкі шкірні побічні реакції. Про важкі шкірні побічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозну реакцію з еозинофілією і системними симптомами та гострий генералізований екзантематозний пустульоз, який може загрожувати життю або призвести до летального результату, повідомлялось у зв'язку з лікуванням ванкоміцином.

Більшість з цих реакцій виникали протягом декількох днів та до восьми тижнів після початку лікування ванкоміцином. Під час призначення ванкоміцину пацієнтам слід повідомляти про ознаки і симптоми та ретельно контролювати шкірні реакції. Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці реакції, слід негайно відмінити ванкоміцин та розглянути альтернативне лікування. Якщо у пацієнта розвинулися важкі шкірні побічні реакції із застосуванням ванкоміцину, лікування ванкоміцином не повинно бути відновленим у будь-який час.

Очні розлади. Ванкоміцин не дозволений для внутрішньокамерного або інтравітреального використання, включаючи профілактику ендофтальміту. Геморагічний оклюзійний ретинальний васкуліт, включаючи постійну втрату зору, спостерігався після внутрішньокамерного або інтравітреального введення ванкоміцину під час або після операції з приводу катаракти.

Нефротоксичність. Ванкоміцин слід обережно застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю, включаючи анурію, оскільки існує можливість розвитку токсичних ефектів. Ризик токсичності збільшується при підвищеній концентрації ванкоміцину в крові або тривалій терапії. Регулярний моніторинг рівнів ванкоміцину в крові показаний при терапії високими дозами та при тривалому застосуванні, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок або з порушеннями слухового потенціалу, а також при одночасному застосуванні нефротоксичних або ототоксичних речовин відповідно (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Застосування у період вагітності або годування груддю

Немає даних щодо безпечності застосування препарату у період вагітності. Застосування ванкоміцину у I триместрі вагітності протипоказане. Призначення ванкоміцину у ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе лише за життєвими показаннями, коли очікувана користь для матері перевищує ризик для плода, при цьому необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у сироватці крові.

Препарат проникає у грудне молоко, тому при необхідності його застосування слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

У період лікування препаратом може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги.

Спосіб застосування та дози

Ванкоміцин застосовувати для внутрішньовенного введення при лікуванні загрозливих для життя інфекцій. У жодному разі ванкоміцин не можна вводити у вигляді болюсної ін’єкції або внутрішньом’язово через болючість та можливий некроз у місці ведення.

Реакції на введення препарату можуть залежати як від концентрації розчину, так і від швидкості його введення. Для лікування дорослих рекомендується, щоб концентрація при введенні не перевищувала 5 мг/мл, а швидкість введення не перевищувала 10 мг/хв. Окремим хворим, яким необхідно обмежувати кількість введеної рідини, можна вводити препарат з концентрацією до 10 мг/мл, але швидкість введення не має перевищувати 10 мг/хв. Висока концентрація введеного препарату збільшує ризик виникнення побічних реакцій.

Тривалість лікування залежить від терапевтичних показань, при яких застосовується препарат.

Внутрішньовенне застосування препарату.

Розчинити вміст флакона по 500 мг у 10 мл або вміст флакона по 1 г у 20 мл води для ін’єкцій.

Після розведення розчин препарату у флаконах залишається стабільний протягом 24 годин при температурі 25 °С або протягом 96 годин у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С.

Потрібне подальше розведення: до розчину, що містить 500 мг або 1 г ванкоміцину, слід додати щонайменше 100 мл або 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду для ін’єкцій або 5% розчину глюкози для ін’єкцій відповідно. Отриманий розчин залишається стабільним протягом 48 годин у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С або протягом 24 годин при температурі 25 °С.

З мікробіологічної точки зору розчин бажано ввести негайно після розведення.

Кінцева концентрація отриманого розчину ванкоміцину не має перевищувати 5 мг/мл.

Водний розчин ванкоміцину також можна розводити такими інфузійними розчинниками:

• розчин Рінгера лактатний,
• розчин Рінгера лактатний та 5% розчин глюкози,
• розчин Рінгера ацетатний.

Розчини ванкоміцину, отримані за допомогою вищезазначених розчинників, можуть зберігатись у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С протягом 96 годин.

Перед застосуванням розведеного розчину слід переконатися, що відсутній осад або зміна кольору.

Препарат вводити безперервно внутрішньовенно краплинно протягом 60 хвилин.

Пацієнти з нормальною функцією нирок.

Дорослі: 500 мг кожні 6 годин або 1000 мг кожні 12 годин. Розчин вводити внутрішньовенно інфузійно не менше 60 хвилин. Максимальна разова доза — 1000 мг, максимальна добова доза − 2 г.

Діти.

Новонароджені віком до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім — по 10 мг/кг маси тіла кожні 12 годин.

Новонароджені віком від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім — по 10 мг/кг маси тіла кожні 8 годин.

Діти віком від 1 місяця: звичайна доза ванкоміцину становить 10 мг/кг маси тіла кожні 6 годин.

Максимальна разова доза для дітей становить 15 мг/кг маси тіла, максимальна добова доза − 2 г.

Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дітей не має перевищувати 2,5–5 мг/мл. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хвилин.

Пацієнти літнього віку: може потребуватися у зниження дози через зумовлене віком зниження ниркової функції.

Пацієнти з надмірною масою тіла: може потребуватися коригування стандартної добової дози.

Пацієнти з печінковою недостатністю: не потребують коригування добової дози.

Пацієнти з розладами функції нирок.

Слід відкоригувати дозування відповідно до кліренсу креатиніну за нижченаведеною таблицею.

Коли відома концентрація креатиніну в сироватці крові, слід застосовувати нижченаведену формулу ( з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта) для визначення кліренсу креатиніну.

Розрахований кліренс креатиніну (мл/хв) лише визначають, а точний показник кліренсу креатиніну слід вимірювати.

Жінки: 0,85 х значення, одержане за наведеною вище формулою.

Початкова доза препарату має становити 15 мг/кг маси тіла, у тому числі для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня.

При анурії початкову дозу ванкоміцину 15 мг/кг маси тіла призначати до досягнення терапевтичної сироваткової концентрації. Підтримувальна доза становить 1,9 мг/кг/добу.

Для пацієнтів зі значною нирковою недостатністю рекомендується призначати 250–1000 мг препарату 1 раз на добу з перервою у кілька днів.

Режим дозування при проведенні гемодіалізу

Для пацієнтів, які перебувають на діалізі, доза насичення становить 1000 мг, підтримувальна доза — 1000 мг препарату кожні 7–10 днів. При застосуванні полісульфонових мембран для проведення гемодіалізу необхідне збільшення підтримувальної дози ванкоміцину.

Вміст креатиніну в сироватці крові має бути постійним показником функції нирок. В іншому випадку отримані показники кліренсу креатиніну недійсні. Рекомендується спостереження за концентрацією ванкоміцину в сироватці крові у випадках, коли ризик токсичності перевищує зазначені показники: через 2 години після інфузії 1 г препарату пік концентрації становить 20–50 мг/л, а мінімальна концентрація до введення наступної дози — 5–10 мг/л. У випадку, коли ці показники перевищені, рекомендується перегляд дозування.

Введення внутрішньо

Ванкоміцин погано всмоктується після перорального застосування, тому його можна призначати таким способом тільки для лікування псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile.

Розчин для застосування внутрішньо готувати додаванням до вмісту флакона ванкоміцину по 500 мг 30 мл води. Отриманий розчин можна застосовувати перорально або вводити через назальний зонд. Для поліпшення смаку до розчину можна додати солодкий сироп зі смаковими добавками.

Дорослі: звичайна добова доза становить 500–1000 мг, розподілених на 3–4 прийоми, протягом 7–10 днів. Максимальна добова доза не має перевищувати 2 г.

Діти: звичайна добова доза становить 40 мг/кг маси тіла, розподілених на 3–4 прийоми, протягом 7–10 днів. Максимальна добова доза не має перевищувати 2 г.

Діти

Препарат можна застосовувати дітям одразу після народження.

Передозування

Передозування характеризується посиленням вираженості побічних явищ.

Рекомендується лікування, спрямоване на підтримання адекватної клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться шляхом діалізу. Надлишок ванкоміцину видаляти шляхом гемофільтрації та гемодіалізу із застосуванням полісульфонових мембран.

Специфічний антидот невідомий.

Побічні реакції

Під час або одразу після швидкого введення препарату у поодиноких випадках можуть виникати анафілактичні реакції (артеріальна гіпотензія, задишка, диспное, кропив’янка або свербіж), розлади серцевої діяльності (серцева недостатність, аж до зупинки серця). Швидке введення препарату може також спричинити приплив крові до верхньої частини тіла або біль чи спазми м’язів грудей та спини. Ці реакції зазвичай зникають за 20 хвилин, але можуть спостерігатися протягом кількох годин. Такі реакції практично не виникають при повільному введенні препарату протягом 60 хвилин.

З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія*, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, еозинофілія.

*Можлива оборотна нейтропенія. Вона зазвичай починається через 1 тиждень або пізніше після введення терапії ванкоміцином, або після отримання загальної дози 25 г або більше.

З боку серцево-судинної системи: серцева недостатність, артеріальна гіпотензія, флебіт, васкуліт, зупинка серця (ці реакції переважно пов’язані зі швидкою інфузією препарату).

З боку дихальної системи: диспное, задишка.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, псевдомембранозний коліт.

З боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж, кропив’янка, екзантема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз.

З боку органів слуху і рівноваги: шум або дзвін у вухах, зниження гостроти слуху, вертиго.

Ототоксичний вплив спостерігався найчастіше при застосуванні препарату у високих дозах або при одночасному введенні з іншими лікарськими засобами, що мають ототоксичну дію, а також при знижених функціях нирок чи ушкодженнях слуху.

З боку імунної системи: анафілактоїдна реакція (реакція, пов’язана з інфузією), реакції гіперчутливості, анафілактоїдний шок (реакція, пов’язана з інфузією).

Інфекції та інвазії: псевдомембранозний коліт.

Результати лабораторних досліджень: збільшення рівня креатиніну в сироватці крові, збільшення рівня сечовини в сироватці крові, підвищення рівнів АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, гамма-глутамілтранспептидази, білірубіну, лейцин-амінопептидази.

З боку кістково-м’язової системи: м’язові спазми (реакція, пов’язана з інфузією).

З боку нервової системи: запаморочення, парестезія.

З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит*, азотемія, гостра ниркова недостатність.

*Можливе ослаблення функції нирок (яке зазвичай супроводжується збільшенням рівня сироваткового креатиніну або азоту сечовини сироватки крові), в основному після застосування великих доз лікарського засобу. Інтерстиціальний нефрит виникає рідко. У більшості випадків такі побічні ефекти відзначені у пацієнтів, які приймали одночасно з ванкоміцином аміноглікозиди або мали дисфункцію нирок в анамнезі. При припиненні лікування ванкоміцином азотемія зникала майже у всіх пацієнтів.

Загальні розлади та ускладнення у місці введення: медикаментозна лихоманка, озноб, зміни у місці ін’єкції, включаючи біль, запалення, подразнення, некроз тканин, біль та спазми м’язів грудей та спини, ріст резистентних бактерій та грибів, медикаментозні висипання з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), сльозотеча, запалення слизових оболонок, почервоніння верхньої частини тіла та обличчя.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Розчин ванкоміцину (приготовлений шляхом розчинення порошку у стерильній воді для ін’єкцій і подальшого розведення 0,9% розчином натрію хлориду або 5% розчином глюкози) має низьке значення рН, що може обумовлювати фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими компонентами. Розчини ванкоміцину не слід змішувати з іншими розчинами, крім тих, сумісність з якими доведена.

Не рекомендується одночасне застосування і змішування розчинів ванкоміцину з хлорамфеніколом, кортикостероїдами, метициліном, гепарином, амінофіліном, цефалоспориновими антибіотиками та фенобарбіталом.

Упаковка

По 500 або 1000 мг у флаконі зі скла, по 1 флакону в контурній чарунковій упаковці, по 1 контурній чарунковій упаковці у пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ТОВ «ФАРМЕКС ГРУП».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Україна, 08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 100.